Італійська компанія представила унікальну систему енергозабезпечення для океанського монокорпусного судна, здатного обходитися без зовнішніх джерел енергії.
Коли згадують Ferrari, зазвичай на думку спадають боліди Формули-1 або потужні спортивні автомобілі. Проте останніми роками італійський виробник дедалі частіше демонструє, що його інженерні компетенції виходять далеко за межі автоспорту. Черговим прикладом став амбітний проєкт Ferrari Hypersail — 30-метровий океанський монокорпусний вітрильник нового покоління, здатний буквально «летіти» над водою на підводних крилах.
Найцікавішим елементом цього проєкту стала не стільки сама яхта, скільки її революційна енергетична система, яка дозволяє судну бути повністю автономним під час тривалих океанських переходів.
Повна енергетична незалежність посеред океану
Одним із головних викликів для сучасних океанських перегонів залишається забезпечення судна енергією для роботи численних електронних систем, навігації, гідравліки та механізмів керування.
Інженери Ferrari поставили перед собою амбітну мету — створити судно, яке не потребуватиме традиційних джерел живлення. Для цього було розроблено комплексну систему Energy Management, що поєднує сонячну енергію, енергію вітру та навіть фізичні зусилля екіпажу.
На борту встановлено високовольтні акумулятори, які накопичують надлишок енергії та забезпечують живлення всіх систем у потрібний момент. При цьому судно постійно генерує електроенергію під час руху, використовуючи навколишнє середовище як джерело живлення.
За словами керівника технічної команди проєкту Марко Гульєльмо Рібіджіні, Hypersail став першим океанським гоночним монокорпусом на підводних крилах, який здатний досягти повної енергетичної автономності.
Як фізична сила екіпажу перетворюється на електрику
Особливу увагу привертає система Winch by Wire, яка кардинально змінює принцип роботи традиційних вітрильних механізмів.
У класичних яхтах члени екіпажу вручну приводять у дію механічні лебідки, що керують вітрилами. У Ferrari вирішили відмовитися від такого підходу.
Тепер зусилля спортсменів не передаються безпосередньо через механічні приводи. Натомість вони обертають спеціальні генератори, які миттєво виробляють електроенергію. Отриманий струм надходить до загальної електромережі судна, а вже звідти спрямовується на необхідні системи.
Цікаво, що для створення цієї технології використані електродвигуни, аналогічні тим, що застосовуються в активній підвісці суперкарів Ferrari Purosangue та Ferrari F80.
Такий підхід дозволяє членам екіпажу працювати з постійною ефективністю, не відчуваючи різкого збільшення навантаження при роботі з великими вітрилами. За оцінками розробників, один спортсмен здатний контролювати навантаження до дев’яти тонн — показник, який практично недосяжний для традиційних механічних систем.
Сонце, вітер і технології Формули-1
Не менш складною є система керування польотом яхти на підводних крилах. Для її роботи Ferrari створила окремий комплекс електроніки та гідравліки, що використовує архітектуру, подібну до сучасних автомобільних систем керування.
На борту працюють електронні блоки управління, численні датчики та кілька рівнів напруги — від 12 до 800 вольт.
Для великих переміщень елементів підводних крил використовується високовольтна система з 800-вольтовим електроприводом. Менші та швидші коригування виконуються окремими насосами з 48-вольтовими електромоторами. Такий поділ дозволяє одночасно забезпечити високу швидкість реакції та економне використання енергії.
Особливу роль відіграють відновлювані джерела енергії. На палубі та бортах інтегровані сонячні панелі загальною площею близько 100 квадратних метрів. Вони мають спеціальне покриття, що дозволяє екіпажу безпечно пересуватися поверхнею.
Крім того, у кормовій частині встановлюються компактні вітрові турбіни. Їхня конструкція створювалася з урахуванням мінімального аеродинамічного опору та максимальної ефективності генерації енергії навіть на високих швидкостях.
Проєкт Ferrari Hypersail демонструє, як технології, народжені у світі перегонових автомобілів, можуть знаходити несподіване застосування в інших сферах. Якщо концепція виправдає себе в океані, вона може вплинути не лише на майбутнє спортивного вітрильництва, а й на розвиток автономних транспортних систем загалом.
